Продожу розповідати про Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, що у місті Київі.

Твори, передані за заповітом В.О. Щавинського є тепер окрасою постійної експозиції нідерландського, фламандського і голландського мистецтва. Їх вивчення досі продовжується, бо часом на те щоб встановити ім’я автора того чи іншого твору, вірно зрозуміти його прихований зміст, необхідні роки а іноді й десятиріччя. Саме так склалася доля «Зимового пейзажу», що надійшов з колекції Щавинського, сьогодні одного з найбільш знаних шедеврів київського Музею мистецтв Б. та В. Ханенків. Про результати тривалого мистецтвознавчого „детективу» надалі й піде мова. 

Примхи погоди — ознака не тільки нашого часу. У кінці 16 — на початку 17 сторіччя захід Європи потерпав від цілої череди незвикло холодних зим. Цей період навіть здобув серед істориків назву малої льодової ери. Однак, попри суворість погодних умов, тодішні художники Нідерландів, країни, розташованої на території сучасних Бельгії та Голландії, знайшли у побілілих долинах та замерзлих каналах нове джерело натхнення. Засніжені краєвиди — інновація мистецтва 17 сторіччя, здобули серед публіки таку популярність, що багато живописців, намагаючись подолати жорстку конкуренцію художнього ринку, присвятили свою творчість виключно вузький спеціалізації — «зимовому пейзажу». Попит на зображення саме зимових сцен зростав тим більше, чим більш відомими були митці, які зверталися до цього витонченого жанру. Простий перелік імен каже сам за себе: Пітер Брейгель Старший, Абель Гріммер, Деніс ван Альслот, Хендрік Аверкамп, Лукас ван Валькенборх. Читать дальше →

Історія створення:

«Музей повинен бути не тільки зібранням рідкостей і зразків, він повинен бути одночасно й школою, храмом, священним місцем, куди повинні линути всі для вивчення прекрасного й поклоніння красі». Ці слова належать Богданові Івановичу Ханенко — нащадку старовинного гетьманського роду, відомому київському меценату й громадському діячу, водночас енергійному практику й світлому романтику. Його сердечній щедроті ми зобов’язані тим, що наприкінці минулого століття на тоді — Олексіївській, нині Терещенківській вулиці Києва з’явився цей вишуканий двоповерховий особняк. Стрункий ритм парних колон, граційні арочні віка, нарядні ліплені гірлянди фризу, древній герб з рицарським шоломом нагадують нам про прекрасні венеціанські палаццо. Інтер’єри будинку створюють чарівну низку історичних стилізацій від готики до рококо. Втілюючи задум Ханенка, над будинком і інтер’єрами особняка працювали різні архітектори й художники — Ф.Мельцер, П. Бойцов, В.Марконі, О. Кривошеєв, В. Котарбинський, М. Врубель. Сьогодні розміщений тут Музей імені Богдана та Варвари Ханенків справджує сподівання колекціонера. Цей будинок зберігає безцінні скарби мистецтв, як храм, і є відкритим для кожного, як школа мистецтв.

Богдан Ханенко, закінчивши юридичний факультет Московського університету й і розпочавши суддівську практики в Петербурзі, ще замолоду відкрив для себе вишуканий мир живопису старих майстрів. Він часто навідувався в Ермітаж і кожного дня проходив відомим на весь Петербург Апраксіним подвір’ям — де торгували різними антикварними дивами. Початок колекціонування сам Ханенко відносить до 1872-73 р.. Згодом він став завсідником картинних галерей, антикварних крамниць і аукцій, знавцем музейних зібрань Росії та Європи. Пристрасть до мистецтва виявилася для нього покликанням і долею.

Після виходу у відставку в 1888 року Ханенко на стале оселився в Києві й почав створювати омріяний особняк-музей. Предмети старовини й мистецтва Богдан Іванович розшукував на найбільших аукціонах Петербурга, Варшави, Відня, Мадрида, Парижа, Рима, а часом знаходив неоцінені скарби на занедбаних горищах не обізнаних у мистецтві власників. Ханенко постійно навчався сам і користувався консультаціями найвідоміших європейських вчених. «Володіти картиною Тиціана або грецьким мармуром V століття, — писав він, — і не показувати ці предмети, — те ж, що привласнити собі одному невидані твори Пушкіна, Ґете або Шекспіра. Творіння геніїв по своїй суті не повинні належати одним тим, хто ними володіє». Ідеї про служіння суспільству й народній освіті, притаманні дворянській інтелігенції минулого століття, Ханенко не тільки виголошував, але й діяльно втілював у життя. Окрім складання власного зібрання він фінансував археологічні розкопки, підтримував місцеві художні промисли та власним коштом побудував павільйон російського живопису для Венеційської бьеннале. Павільйон цей працює й досі. Читать дальше →